Поняття державного кредиту Главная страница сайта Об авторах сайта Контакты сайта

Поняття державного кредиту


Рейтинг документа: 10
Голосовал 271 человек 271 10

Поняття державного кредиту

План

2. Законодавче та нормативно-правове забезпечення відносин в сфері державного кредиту

Мета заняття: визначити сутність, мету державного кредиту і правови основи його функціонування.

З метою безперебійного фінансування суспільних потреб держава може залучати до покриття своїх видатків вільні фінансові ресурси господарських структур і кошти населен­ня на засадах добровільності, платності і строковості. Ці оз­наки є принципами кредитування, адже не всі державні до­ходи надходять державі безповоротно і не супроводжуються ніякими корелятивними видатками чи зобов'язаннями по­вернення. Йдеться про специфічне джерело державних до­ходів — державні позики. Згідно з чинним законодавством України надходження від внутрішніх позик належать до до­ходів державного бюджету України. Однак лише умовно їх можна віднести до прибутків держави, оскільки вони висту­пають як додаткове джерело ресурсів бюджету тільки на пев­ний термін. Крім цього, позичені кошти держава зобов'я­зується повернути і сплатити винагороду за користування ними. Іншими словами, кошти, залучені від державних по­зик, не дають нових прибутків і повинні погашатись, тобто вони виступають лише як тимчасові ресурси держави, що підлягають поверненню.

Державні позики, які сьогодні реалізуються через випуск державних цінних паперів, є найбільш економічно доціль­ним методом фінансування бюджетного дефіциту порівня­но з практикою позичання коштів в Національному банку і залучення коштів від грошової емісії. Доцільність викорис­тання державних позик для формування додаткових фінан­сових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу порівняно з монетар­ними прийомами (емісія грошей, балансування доходів і видатків уряду та ін.). Проте неминучим наслідком операцій по випуску і реалізації державних позик є державний борг. Залежно від джерела надходження коштів він може бути внутрішнім і зовнішнім.

Відносини з приводу одержання державних позик, що вста­новлюються між державою, з однієї сторони, і населенням та господарюючими суб'єктами — з іншої сторони, характе­ризуються низкою відмінних ознак, які виділяють їх у само­стійну групу кредитних відносин, що регулюються нормами фінансового права:

1. При державних позиках позичальником є держава, яка залучає грошові кошти для своїх потреб на засадах зворот-ності. Юридичні і фізичні особи, що надають державі свої кошти в тимчасове користування, виступають кредиторами держави.

2. Держава-позичальник в односторонньому порядку вста­новлює умови випуску, терміни, порядок реалізації і пога­шення позик. Вона також визначає свої обов'язки по сплаті розміру прибутку (відсотка) за користування позиченими коштами.



3. Державні позики не забезпечуються заставою чи будь-якими іншими матеріальними цінностями. Вони гаранту­ються фінансовими ресурсами держави. В щорічних держав­них бюджетах передбачаються певні суми сплати прибутків і погашення позик.

Ці суттєво відмінні риси визначають поняття державного боргу як фінансово-правового інституту. Державний кре­дит, як інститут особливої частини фінансового права, об'єднує і врегульовує однорідну групу фінансових право­відносин з приводу мобілізації тимчасово вільних грошо­вих коштів підприємств, банків, заощаджень населення на загальнодержавні потреби і являє собою одну з форм участі фізичних та юридичних осіб добровільними внесками в утворенні загальнодержавного фонду грошових коштів дер­жави; разом з тим, це є не просто внески, а кожен вклад­ник сподівається на повернення вкладених коштів і сплату відсотків за ними.

Інститут державного кредиту може бути класифікований за допомогою критеріїв, що дають можливість охарактери­зувати його як врегульований нормами права механізм залу­чення додаткових коштів.

Державні позики розрізняють:

1. За характеристикою емітента:

— ті, що випускаються урядом;

— ті, що випускаються місцевими органами влади (муні­ципальні позики).

2. За характеристикою власників цінних паперів:

— ті, що реалізуються тільки серед населення (наприклад, Державна внутрішня виграшна позика 1982 року);

— ті, що розповсюджуються виключно серед юридичних осіб (наприклад, Державна внутрішня 5% позика СРСР 1990 року; Державна позика України 1995 року);

— універсальні, ті, що реалізуються серед юридичних і фізичних осіб.

3. За формами сплати прибутку:

— відсоткові. Передбачається твердий щорічний дохід шляхом оплати купонів чи один раз при погашенні позики шляхом нарахування відсотків до номіналу цінного паперу;

— дисконтні. Доходом з такої облігації є різниця між ціною придбання та номінальною вартістю, що відшкодовується власникові під час погашення;

— виграшні. Весь прибуток власники облігацій одержують в момент погашення позики у вигляді виграшу. Дохід спла­чується не за всіма облігаціями, а лише за тими, які потра­пили в тиражі виграшів (наприклад. Державна внутрішня виграшна позика 1982 року). Умовами випуску таких відсот­ково-виграшних позик передбачалась виплата частини при­бутку по купонах, а іншої частини — у вигляді виграшів;

— безвідсоткові (цільові). Сплата прибутку не передбачаєть­ся, але гарантується одержання відповідного товару, попит на який не задоволене (наприклад, Державна цільова пози­ка 1990 року). Кожна облігація була випущена вартістю, що дорівнює ціні певного товару (автомобіль, комп'ютер тощо).

4. За термінами погашення:

— короткострокові. Випускаються терміном до 1 року.

— середньострокові. Термін погашення до 5 років.

— довгострокові випускаються і перебувають в обігу понад 5 років.

5. За формою залучення ресурсів:

— грошові;

— натуральні. Натуральні позики використовуються в ви­няткових випадках і пов'язані з нестабільністю грошової системи країни. В СРСР в 1922—1923 роках було випущено три натуральні позики — дві хлібні і одна цукрова. Всі три позики були короткостроковими і їх значення полягало в сприянні відновленню народного господарства і розвитку грошових відносин.

6. За методом розміщення:

— добровільні. За таких умов облігації вільно продаються і купуються;

— за підпискою (з відстроченням платні). Формально є добровільними, однак їх реалізація супроводжується такою масово-політичною кампанією тиску, яка робить їх за своєю суттю обов'язковими. Такі підписки на державні позики є характерними для тоталітарного режиму. В СРСР вони ще називались масовими;

— примусові. В силу постанов уряду, що передбачали відпові­дальність за ухилення від купівлі певного виду цінних паперів.

7. За способом зовнішнього оформлення:

— у вигляді записів на електронних рахунках в електронно­му депозитарії;

— облігаційні. Супроводжуються емісією цінних паперів держави;

— безоблігаційні. Оформляються шляхом підписання угод, договорів; супроводжуються записами в боргових книгах і видачею певних свідоцтв (як правило, використовуються на міжурядовому рівні).

Наведена класифікаційна характеристика, зокрема визна­чені в ній критерії ознак, а відповідно, форми і методи ви­пуску та реалізації державних позик, покладаються в основу практики більшості країн. Це дає підстави стверджувати, що кожна держава враховує і цінує таку можливість і залежно від соціально-політичних, економічних та інших обставин обирає найбільш доцільний і кращий для неї спосіб реалі­зації цього виду правовідносин.

Дер­жавний борг — як сукупність особливих фінансових право­відносин, передбачених законодавчими та нормативно-пра­вовими актами, що обумовлюються політико-економічни-ми прерогативами держави в процесі залучення нею тимча­сово вільних коштів на засадах добровільності, поверненості, платності і строковості. При цьому кредиторами (позико­давцями) виступають юридичні і фізичні особи, а позико-одержувачем (боржником) — держава.

Ці відносини зазнають комплексного впливу норм кон­ституційного, адміністративного та цивільного права. Од­нак фінансове право є головним при регулюванні цього виду відносин, і це перш за все визначається специфікою об'єкта, суб'єктів, методами та формами відповідальності.

2. Законодавче та нормативно-правове забезпечення відносин в сфері державного кредиту

Відносини в сфері державного кредиту виступають на правовій основі. Найбільш важливі питання випуску і по­гашення державних позик вирішуються вищими органа­ми державної законодавчої і виконавчої влади. Конститу­ція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього. Тому, коли Верховна Рада України затверджує державний бюджет України, вона враховує в загальній сумі доходів і заплано­вані на даний рік надходження з позики. Як правило, над­ходження за позикою передбачаються в ст. 1 Закону про державний бюджет України відповідного року. Асигнуван­ня на погашення заборгованості держави за позиками, на виплату виграшів, погашення облігацій теж передбачаються Верховною Радою України у відповідних статтях закону, які затверджують загальну суму видатків державного бюд­жету. Крім цього, Конституція уповноважує Верховну Раду України щодо затвердження рішень про надання Украї­ною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також на одержання Ук­раїною від іноземних держав, банків і міжнародних фінан­сових організацій позик, не передбачених держбюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Виключно законами України встановлюється порядок утво­рення і погашення державного боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів та їх види і типи.

Безпосередньо можливість залучення грошових коштів передбачає Закон України “Про бюджетну систему Украї­ни”, який визнає одним з видів доходу бюджетів всіх рівнів надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лоте­рей. Крім цього, вимога щодо збалансованості бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, може забез­печуватись покриттям дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх державних позик як на рівні вищих органів дер­жавної влади, так і органів місцевого самоврядування.

В Україні прийнято ряд законодавчих актів, які визна­чають боргові зобов'язання уряду у грошовій формі, що гарантуються всім майном, яке перебуває у загальнодер­жавній власності. Йдеться, зокрема, про Закон України “Про державний внутрішній борг України”, який перед­бачає, що для фінансування витрат по розміщенню, ре­фінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зо­бов'язань уряду України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зарахову­ються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств. Згідно з цим законом, до боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання, у грошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Бор­гові зобов'язання уряду України виступають у вигляді об­лігацій внутрішніх державних позик і казначейських зо­бов'язань України, які можуть бути короткостроковими — до 1 року, середньостроковими (від 1 до 5 років) і довгостроковими (5 і більше років). Крім цього. Зако­ном України “Про державні гарантії відновлення заощад­жень громадян України” встановлюється зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок зне­цінення втратили грошові заощадження, поміщені в ус­танови Ощадного банку СРСР та державного страхуван­ня СРСР, що діяли на території України, а також у дер­жавні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутріш­ньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього держбюджетом на поточний рік. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексо-ваних сум встановлюється відповідною Постановою Вер­ховної Ради України.

Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” пе­редбачає існування таких цінних паперів, як облігації дер­жавних і місцевих позик, казначейські зобов 'язання, що за своєю суттю є формами реалізації державних позик.

Для виникнення конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт, який за суттю є юридич­ним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підста­вою для розміщення державних облігацій є завжди постано­ва Кабінету Міністрів України відповідного року (Постано­ва Кабінету Міністрів України від 31.12.1997 року № 1500 “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року”.) В кожному окремому випадку позика випус­кається згідно з такою постановою. В ній, як правило, ви­значаються основні умови випуску позики, надані Міністер­ством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, но­мінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх по­гашення, вид прибутку тощо.

Останню групу складають прийняті на основі вищеза­значених документів нормативні акти, що безпосередньо визначають процедуру, механізм та порядок розміщення, реалізації, сплати відсотків і погашення державних об­лігацій.//Положення Національного банку України № 15 від 26.01.1996 року “Про порядок бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, обігу, сплати відсотків та погашення облігацій внутрішньої державної позики в банківських установах” зі зміна­ми та доповненнями, внесеними Правлінням НБУ № 333 від 26.12.1996р.

Отже, розмір державної позики, умови її випуску (строк, величина сплачуваних відсотків та ін.), порядок реалізації і погашення — визначаються в односторонньому порядку са­мим позикоодержувачем — державою у відповідних норма­тивних актах.

Найбільш поширеним способом реалізації державного кре­диту (боргу) є державна внутрішня позика, що оформляєть­ся в облігаціях внутрішніх державних і місцевих позик. Таке призначення даного виду цінних паперів обумовлюється в законодавчих та підзаконних правових актах України. Зок­рема, Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає облігацію, як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папе­ру у передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачене умовами випуску. Об­лігації усіх видів розповсюджуються на добровільних заса­дах. Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місцевих позик приймаються відповідно Урядом і місцеви­ми Радами. Отож, підставою для розміщення державних об­лігацій є завжди Постанова Кабінету Міністрів України про випуск облігацій внутрішньої державної позики відповідно­го року, яка вказує на емітента облігацій, генерального агента з обслуговування їх випуску та погашення, їхні обов'язки, а також основні умови випуску та порядок розміщення. В них визначаються загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид при­бутку за ними (відсоток чи дисконт). Якщо випуск здійснюється в матеріалізованій формі — на бланках спе­ціального зразка, то передбачені також його реквізити та характеристика купонного листа на виплату відсотків. Дер­жавні облігації можуть існувати також у вигляді електрон­них записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Кожний такий випуск оформляється глобальним сертифікатом на відповідний елек­тронний рахунок.

У системі джерел внутрішнього фінансування видатків бюджету своє окреме місце займають казначейські зобов'я­зання та казначейські векселі. Існування таких видів цінних паперів в Україні передбачене Законом України “Про цінні папери та фондову біржу”. Казначейські зобов'язання нале­жать до державних боргових цінних паперів, що випуска­ються на пред'явника і розміщуються на добровільних заса­дах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Казначейські зобов'язання відрізняються від облігацій за метою випуску та формою виплати прибутків. Так, кошти, що надходять з продажу облігацій, направляються на попов­нення бюджетного фонду, позабюджетних фондів чи спеці­ально обумовленою метою. Кошти ж, одержані від реалізації казначейських зобов'язань держави, скеровуються тільки на поповнення бюджету. Рішення про випуск довгострокових і середньострокових зобов'язань приймаються Кабінетом Міністрів України, а короткострокових — Міністерством фінансів. У таких рішеннях визначаються умови їх випуску, а порядок продажної вартості казначейських зобов'язань вста­новлюється Мінфіном, виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Що до векселів, то згідно Закону України “Про цінні папе­ри і фондову біржу” це цінний папір, який засвідчує безу­мовне грошове зобов'язання векселедавця — сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Казначейські векселі видаються в рахунок фінансування витрат державного бюджету. Векселе­давцем і платником за ними виступає Головне управління Державного казначейства. Даний вид цінних паперів, як пра­вило, оформляється у вигляді простих векселів на бланках спеціального зразка і може використовуватися їх держате­лями для погашення кредиторської заборгованості за зго­дою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами (відсотки за ними не нараховуються): продажу юридичним особам, які є резидентами, відповідно до законодавства; застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами; зараху­вання у сплату податків до державного бюджету за бажан­ням векселедержателя.

Для оптимального функціонування ринку державних цінних паперів, зокрема державних облігацій (на сьо­годнішній день це єдиний вид державних цінних паперів, що перебуває в обігу) створено відповідну інфраструктуру, компонентами якої виступають:

Міністерство фінансів — як емітент та гарант своєчасного погашення облігацій, що діє від імені уряду і одержує гро­шові кошти, необхідні для фінансування бюджетного дефі­циту. Однак слід ще раз зауважити, що ці кошти позичають­ся на ринкових умовах.

Національний банк України, що виконує обов'язки гене­рального агента з обслуговування випуску та погашення дер­жавних облігацій, забезпечує “організаційну” сторону функ­ціонування ринку державних цінних паперів: проводить аук­ціони, погашення, підготовку необхідних документів та інше. Він активно приймає участь в роботі ринку в якості дилера. Ця функція дозволяє йому, по-перше, проводити операції купівлі-продажу облігацій від свого імені і за свій рахунок з метою здійснення грошово-кредитної політики і, по-друге, концентрувати попит і пропозицію інвесторів по усій Україні через свої територіальні установи.

Учасниками ринку є також дилери, функції яких беруть на себе, як правило, комерційні банки, переслідуючи власну інвестиційну мету чи мету своїх клієнтів. До укладення угод на первинному і вторинному ринку допускаються тільки дилери.

Облігації внутрішньої державної позики — високоліквідні цінні папери і термін їх перетворення в грошові ресурси мінімальний. Це дозволяє дилерам та їх клієнтам швидко і надійно інвестувати тимчасово вільні грошові кошти, що перебувають у їхньому розпорядженні.

Інвестором правовідносин у сфері державного кредиту ви­ступає юридична чи фізична особа, яка не є дилером і купує облігації з правом власності чи повного господарського відан­ня на них. Для реалізації цього права укладається договір з дилером, який визначає порядок придбання, володіння чи продажу інвестором облігацій, а також права, обов'язки та відповідальність сторін при виконанні даних операцій. Що до участі на фондовому ринку нерезидентів, то, згідно з По­становою Міністерства фінансів та Національного банку Ук­раїни “Про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик”, нерезиденти опе­рації з облігаціями проводять на договірній основі через уповноважені банки-резиденти.

На первинному ринку облігації розміщуються шляхом аук­ціонного продажу, який проводиться Національним бан­ком України на підставі заявок, що надходять від комер­ційних банків. Для обслуговування розміщення та обігу облігацій створюється спеціалізований електронний депози­тарій, який є центральною ланкою дворівневої системи обліку державних боргових зобов'язань та проведення роз­рахунків за ними. Депозитарії комерційних банків у цій системі займають нижній рівень і реалізують функції збе-рігача.

Вторинний обіг облігацій здійснюється на біржовому та позабіржовому ринку. З метою регулювання біржового рин­ку облігацій, здійснення необхідних заходів щодо підтрим­ки біржових котирувальних цін протягом усього періоду торгів за Національним банком постійно зберігається право здійснення операцій на вторинному ринку державних об­лігацій. НБУ може надавати комерційним банкам кредит під забезпечення державних цінних паперів — “ломбардний кредит”. Комерційні банки можуть надавати самостійно та отримувати від інших комерційних банків кредити під за­ставу державних облігацій.

Державні позики, які сьогодні реалізуються шляхом ви­пуску державних цінних паперів, покликані забезпечувати фінансування поточного бюджетного дефіциту, погашення раніше випущених позик, забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами, фінансування цільових програм, підтримку установ і організацій, що мають соці­альне значення, тощо.

Оскільки основна частина державних видатків здійснюється в національній валюті, то переважний розвиток одержують внутрішні державні позики. Однак широкий міжнародний розподіл праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державно­го кредиту.

Міжнародний державний кредит можна визначити як су­купність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі боржника чи кредитора. Ці відно­сини набирають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах зворотності, строковості і платності, відповідно сума одержаних зовнішніх позик з нарахованими відсотками включається в державний борг країни.

Надання зовнішніх позик здійснюється, як правило, за рахунок бюджетних коштів чи спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, рес­публіканські і місцеві органи влади, кредиторами — уряди, фінансово-кредитні установи, юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові організації.

Державні зовнішні позики надаються в грошовій чи то­варній формі і, як правило, бувають середньострокові чи довгострокові. Грошові позики можуть випускатись у ва­люті країни-кредитора, країни-одержувача коштів чи іншій валюті. Одержання позик “іззовні” може відбуватися при без­посередньому наданні урядом однієї країни уряду іншої краї­ни певних коштів на підставі міждержавних договорів або шляхом розміщення позик на внутрішньому грошовому рин­ку країни-кредитора. Погашення позик, за згодою сторін, здійснюється товарними поставками, валютою тощо. Існує також можливість погашення позик за сплату відсотків по них після спливу пільгового періоду, який надає відстрочен­ня по оплаті позики на 3—5 років, після його використання.

Система державно-кредитних відносин включає також умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта по кредитах, що надаються іноземними державами. Іноземні кредити під державні гарантії можна одержати від міжнародних фінансових установ на підставі міжнародних договорів за участю Мінфіну як фінансового агента уряду і від іноземних країн та їх інтеграційних економічних об'єднань згідно з міждержавними та міжурядовими домовленостями по кредитних лініях, де агентом визначено Ексімбанк Ук­раїни.

Основними критеріями відбору і розгляду Міністерством економіки. Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Міністерством фінансів, Державним Ексімбанком, проектів, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок іноземних кредитів під гарантії або інші зобов'язання уряду України, мають бути: валютна самоокупність, відповідність пріоритетним напрямам іноземного кредитування, сприян­ня розвитку експортного потенціалу і виробництва імпор-тозамінної продукції, забезпечення критичного імпорту, впровадження інноваційних проектів, забезпечення енерго-та ресурсозбереження, можливість швидкого здійснення тех­нічного переозброєння і модернізації, а також забезпечення розвитку інфраструктуриє.

З отриманням зовнішніх кредитних ресурсів пов'язана проблема надзвичайної ваги для економіки країни в цілому — проблема зовнішнього боргу. Державний борг являється характеристикою результативності всіх здійснених операцій, і його показники відбивають стан економіки, фінансів краї­ни та ефективність діяльності управлінських структур в дер­жаві. Іноземне кредитування формує зовнішній борг краї­ни, а це створює надто критичну ситуацію для будь-якої країни при певних межах цієї заборгованості.

Міжнародний державний кредит для країни-одержувача коштів є джерелом розширення її можливостей щодо при­скорення соціально-економічного розвитку, зміцнення сво­го фінансового стану. У сфері міжнародних економічних відносин державний кредит сприяє зміцненню міжнародно­го співробітництва і взаєморозуміння.

Характеризуючи інститут державного кредиту в частині залучення державою додаткових коштів від іноземних дер­жав, очевидним є те, що він як комплексний інститут зна­ходиться на стику правового регулювання також з міжна­родним публічним правом.

Питання для осмислення:

1. Поняття державного кредиту

2. Відносини з приводу одержання державних позик.

3. Законодавче та нормативно-правове забезпечення відносин в сфері державного кредиту

4. Функціонування ринку державних цінних паперів

Тема 12

ПРАВОВІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ


Другие страницы сайта


Для Вас подготовлен образовательный материал Поняття державного кредиту