Стан фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств України Главная страница сайта Об авторах сайта Контакты сайта

Стан фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств України


Рейтинг документа: 10
Голосовал 271 человек 271 10

Українська економіка в період фінансово-економічної кризи гостро відчула негативні наслідки фактичної відсутності реформ у науково-технологічній сфері та відсутності сприятливого інноваційного середовища для підвищення конкурентоспроможності реального сектору і продуктивної зайнятості. Криза виявила як структурні деформації української економіки, так і неготовність науково-інноваційної системи до швидкого впровадження науково-технічної продукції в промисловості, енергетиці, ЖКГ - галузях, де потенційні втрати від використання застарілих технологій особливо значні.

Загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у 1995 - 2009 роках зріс більш ніж у 10 разів, а у структурі зросла питома вага держбюджету – з 37,6% до 43,4%, власних коштів – з 2,2% до 8%, замовників-іноземних держав – з 15,6% до 22,4%, натомість знизилася питома вага коштів вітчизняних замовників – з 35,8% до 23,9% (див. табл. 4.2).

Таблиця 4.2 – Джерела фінансування наукових та науково-технічних робіт

Джерела фінансування
Млн. грн % Млн. грн % Млн. грн % Млн. грн % Млн. грн %
Всього 652,0 2046,3 5160,4 8024,8 7822,2
- держбюджету 244,9 37,6 614,5 30,0 1711,2 33,2 3909,8 48,7 3398,6 43,4
- місцевих бюджетів 26,5 0,5 39,9 0,5 30,6 0,4
- позабюджетних фондів 53,9 8,3 18,6 0,9 24,9 0,5 38,1 0,5 40,8 0,5
- власних коштів 14,6 2,2 61,3 3,0 338,5 6,6 592,5 7,4 629,4 8,0
- коштів замовників
підприємств, організацій України 233,4 35,8 785,8 38,4 1680,1 32,5 2072,2 25,8 1870,8 23,9
іноземних держав 101,9 15,6 477,0 23,3 1258,0 24,4 1255,0 15,6 1743,4 22,4
- інших джерел 3,3 0,5 89,1 4,4 121,2 2,3 117,3 1,5 108,6 1,4

Отже, останнім часом в Україні невпинно зростає питома вага фінансування наукових та науково-технічних робіт за рахунок коштів іноземних замовників. В 2005 р. вперше за обсягами та часткою в загальному фінансуванні іноземне фінансування було більшим, ніж фінансування із державного бюджету за розділом „Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу”. За часткою іноземного фінансування в сумарних витратах на науку, Україна випередила Росію (17,1%), Великобританію – лідера по частці іноземного фінансування серед розвинених країн Заходу (16,8%) і всі східноєвропейські країни, де частка іноземного фінансування варіює в межах від 1,5% до 5%. За даними опитувань російських вчених, в успішно працюючих інститутах не менше 25% бюджету складають іноземні кошти. Але фактично об’єм іноземного фінансування вітчизняної науки ще вищий, оскільки в силу особливостей статистичного обліку цей показник занижений приблизно на 20-30%.



Повна виважена оцінка вказаного феномена потребує ґрунтовних відповідей на питання: за якими науково-технічними напрямами виконуються фінансовані зарубіжними замовниками НДДКР, як збігається ця тематика із національними науковими і науково-технічними (й інноваційними) пріоритетами, як це змінює існуючу структуру науково-технічного потенціалу і впливає на його майбутню структуру. Безперечно, залучення зарубіжного фінансування дає можливість забезпечувати виживання наукових установ, оснащення їх сучасним обладнанням, підтримки рівня життя науковців. Проте водночас слід пам’ятати, що вивезення інтелектуального продукту за кордон на ранній стадії інноваційного процесу веде до втрати синергетичного ефекту інновації. Де-факто відбувається “приватизація” результату діяльності наукового колективу, основи для отримання якого, як правило, було створено за допомогою бюджетного фінансування. Особливо небезпечним видається поширення форм “неформального” фінансування наукових розробок через готівкові гранти чи оплату зарубіжних поїздок науковців, що може, за нинішньої неврегульованості вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності, вести до прямої некомпенсованої втрати національного інтелектуального продукту. В такому разі може йтися про безпосередню “приватизацію” наукового результату окремою особою чи групою осіб. Вельми показово, зокрема, що на тлі значного збільшення обсягів іноземного фінансування зменшуються обсяги експорту науково-дослідних і дослідно-конструкторських послуг. Так, в 2005 році експорт становив 39,3 млн. дол. США (складає 76,0% від обсягів 2002 р.), імпорт – 10,4 млн. дол. США (складає 142,5% від обсягів 2002 року).

Але наведені в табл. 4.2 абсолютні значення сум витрат на наукові та науково-технічні роботи не дають повної характеристики. Тому в багатьох країнах світу цільові орієнтири витрат на науку визначаються як частка від ВВП (наукоємність ВВП).

За роки реформ частка ВВП, яка витрачалася на НДДКР, скоротилася більш ніж удвічі. За підрахунками експертів, наукоємність ВВП дорівнювала в СРСР: у 1950 р. – 0,99%; 1955 р. – 1,38%; 1960 р. – 1,77%; 1965 р. – 2,30%; 1970 р. – 2,49%; 1975 р. – 2,91%; 1980 р. – 3,00%, 1985 р. – 3,11%; 1990 р. – 2,89%; в Україні: 1996 р. – 1,36%; 1997 р. – 1,35%; 1998 р. – 1,31%, 1999 р.- 0,99%; 2000 р. – 1,14%; 2001 р. – 0,99%; 2002 р. – 1,13%.

У період 2003-2007 наукоємність ВВП в Україні становила: 2003 р. – 1,24%, 2004 р. – 1,19%, 2005 р. – 1,13%, 2006 р. – 1,0%, у 2007 р. – 0,93%, у 2009 р. – 0,86% (у тому числі з держбюджету 0,37 %).

Отже, в останні роки рівень НДДКР в Україні впритул наблизився до рівня видатків СРСР початку 50-х років.

Особливо небезпечно такий рівень науково-технічної діяльності в Україні виглядає на тлі намірів щодо європейської інтеграції. Адже, наприклад, на лісабонському самміті 2000 р. глави країн ЄС домовилися про проведення в науково-технічній сфері спільної політики з метою наздогнати США і зробити Євросоюз економікою, яка динамічно розвивається. Згідно домовленості, сукупні витрати на НДДКР у ЄС мають вирости до 3% від ВВП співтовариства.

Для порівняння, в останні роки середнє значення цього показника для Європейського Союзу становило 1,84%, в основних конкурентів ЄС таких, як Японія та Сполучені Штати, наукоємність ВВП була вищою та складала 3,39% і 2,68% відповідно у 2007 році. У більшості країн СНД питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті складала менш 1%, і тільки у Російської Федерації цей показник дорівнював у 2008 році 1,2%.

Тепер розглянемо, за рахунок яких джерел фінансується інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні (див. табл. 4.3).

Таблиця 4.3 – Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні

Джерела фінансування
Млн. грн % Млн. грн % Млн. грн % Млн. грн %
Всього, у т.ч. за рахунок коштів 1757,1 5751,6 11994,2 7950,0 100,0
- власних коштів 1399,3 79,6 5045,4 87,7 7264,0 60,6 5169,4 65,0
- держбюджету 7,7 0,4 28,1 0,5 337,0 2,8 127,0 1,6
- місцевих бюджетів 1,8 0,1 14,9 0,3 15,8 0,1 7,4 0,1
- позабюджетних фондів 33,3 1,9 0,2 - - - 1,7 -
- вітчизняних інвесторів 49,6 2,8 79,6 1,4 169,4 1,4 31,0 0,4
- іноземних інвесторів 133,1 7,6 157,9 2,7 115,4 1,0 1512,9 19,0
- кредитів 110,0 6,3 409,7 7,1 4045,0 33,7 941,5 11,8
- інших джерел 22,4 1,3 15,7 0,3 47,7 0,4 158,9 2,1

За 10 років загальний обсяг фінансування зріс у 4,5 рази, при цьому відбулися значні зміни у його структурі. Так, питома вага власних коштів підприємств залишається найбільшою, але зменшилася з 79,6% до 65%. Питома вага держбюджетних коштів залишається мізерною, хоча і зросла у 4 рази (з 0,4% до 1,6%). Негативна тенденція послаблення зацікавленості вітчизняних інвесторів і посилення – закордонних – така ж, як і у фінансуванні наукових та науково-технічних робіт. Питома вага коштів вітчизняних інвесторів скоротилася з 2,8% у 2000 році до 0,4% у 2009 році, тобто, у 7 разів, а закордонних – зросла з 7,6% до 19%, тобто, у 2,5 рази. Натомість можна відмітити пожвавлення у кредитуванні інноваційних проектів – питома вага кредитів у фінансуванні склала 11,8% у 2009 році, що порівняно з 2000 роком більше майже у 2 рази.

Як досить перспективний засіб підтримки наукової та інноваційної діяльності слід розглядати комплекс податкових та інших пільг, які надаються виконавцям відповідних робіт. Кошти, які залишаються у них внаслідок цього, є, фактично, коштами державного бюджету, які цільовим призначенням залишаються в розпорядженні зазначених суб’єктів. За таких умов принципово важливим є запровадження вірних критеріїв та дієздатної системи контролю, які б забезпечили дійсно цільове використання цих коштів на розвиток наукової та інноваційної діяльності.

Основні пільги у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності визначені Законами України „Про плату за землю”, „Про податок на додану вартість”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про інноваційну діяльність”, „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”. Перші три закони поширюються на більшість суб’єктів наукової та науково-технічної діяльності, а норми щодо пільг з оподаткування, передбачені Законом України „Про інноваційну діяльність”, з 1 січня 2003 року поширюватимуться на суб’єктів інноваційної діяльності, інноваційні проекти яких будуть відповідним чином зареєстровані центральним органом виконавчої влади з питань інноваційної діяльності. Закон „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”поширюється лише на зареєстровані технологічні парки.

Основні пільги, згідно з чинним законодавством, наведені на рис. 3.6.

В контексті фінансування інноваційної діяльності в Україні окремої уваги заслуговує питання розвитку венчурного капіталу. Відомо, що, зокрема, в країнах Європи та США венчурний капітал є одним з важливих інструментів фінансування науково-дослідних робіт та розвитку високих технологій, підтримки малого та середнього бізнесу. На жаль, роль венчурного капіталу у зазначених галузях в Україні залишається незначною.

Слово “венчур” (від англ. venture) означає ризик, що лежить в основі поняття „венчурний капітал”. Якщо підприємець має унікальну ідею, яка вже втілена у вигляді продукту або послуги й має значний ринковий потенціал, венчурний інвестор може вкласти необхідну суму в проект у розрахунку отримати великий прибуток. Звичайно, у цьому випадку інвестор поділяє з підприємцем ризик, пов’язаний з відсутністю досвіду активної реалізації продукту або послуги. Як правило, венчурний капітал інвестується в проекти, в яких немає шансу на одержання фінансування від кредитних установ. Венчурний інвестор вкладає кошти в досить велику кількість не пов’язаних між собою проектів у різноманітних сферах діяльності, тим самим диверсифікуючи свої внески з метою зниження загального ризику.

Порядок створення та діяльності венчурних фондів в Україні встановлено Законом України „Про інститути спільного інвестування”, який набув чинності 15 березня 2001 року. Згідно з ним, венчурний фонд – недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торгівельно-інформаційній системі.

Венчурний фонд не інвестує власний капітал у венчурні підприємства, акції яких він викуповує, він виступає в ролі посередника між інвестором та інвестовани підприємством, тобто, основна мета венчурного фонду – акумулювання капіталу для подальшого інвестування у перспективні та привабливі ризикові інноваційні проекти. В основному, венчурні фонди організовуються у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Саме така форма вважається найбільш прийнятною для здійснення фінансування венчурним капіталом. Сам процесс формування венчурного фонду називається „збір інвестицій для фінансування ризикових проектів”.

Інвесторами – акціонерами венчурного фонду можуть бути корпорації, пенсійні фонди, страхові компанії, приватні особи, банки. Венчурний інвестор приходить на тривалий термін, зацікавлений в одержанні контролю над об’єктом інвестиції, прагне підвищити його ринкову ціну за рахунок позитивних економічних дій (раціоналізація структури і керування, упровадження технологічних інновацій, реінвестування прибутку). Використовуючи кошти інвесторів, венчурний фонд, по-перше, купує пакет акцій компанії (підприємства) розміром від 25% до 40%, по-друге, через деякий час надає цій компанії інвестиційний кредит. Очікується, що за 3-7 років вартість компанії суттєво збільшиться завдяки впровадженню у виробництво та реалізації нових видів продукції, зокрема високотехнологічних. Венчурний фонд продає пакет акцій, який перебував у його власності, і розподіляє прибуток від продажу між акціонерами.

Позитивним аспектом діяльності венчурних компаній є те, що вони, на відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких часто виступають ТНК, не приводять, як правило, до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Важливим позитивним чинником є й те, що діяльність венчурних фондів веде до впровадження на придбаних або контрольованих підприємствах інноваційних виробничих, управлінських, маркетингових технологій, формування прошарку національних кадрів, які готові до сприйняття інновацій.

Умовами успішної реалізації проектів венчурного інвестора є: наявність ринків та галузей, що швидко розвиваються (що залежить від зростання економіки в цілому); перспективи розвитку окремої компанії; наявність кваліфікованого менеджменту компанії, який зможе ефективно використати інвестиції та підвищити вартість компанії; достатній рівень розвитку фондового ринку, що дозволить об’єктивно оцінити поточну вартість компанії, тобто створить сприятливі умови для вигідного продажу венчурним інвестором пакету акцій компанії, яка виступала об’єктом інвестування.

За оцінками Мінекономіки, обсяг ринку венчурного капіталу в Україні становить приблизно 400 млн. доларів США. Найбільшими фондами є: Western NIS Enterprise Fund (капітал у розмірі 150 млн. доларів США, виділений урядом Сполучених Штатів Америки), пріоритетними галузями для інвестицій якого є харчова промисловість, сільське господарство, виробництво будівельних матеріалів, фінансові організації; та Sigma Blazer (капітал 100 млн. доларів США).

Об’єктами інвестицій фонду “Baring Vostok Capital Partners” свого часу були оператор мобільного зв’язку “Golden Telecom” та пивзавод “Рогань”, але фонд вже продав свої частки акцій у цих компаніях. Фонд прямих інвестицій “Україна” за 10 років діяльності в Україні інвестував понад 22,5 млн. доларів США (50% свого капіталу) у більш як 30 українських підприємств, які займаються виробництвом товарів широкого вжитку та послуг на внутрішньому ринку.

Слід зазначити, що термін реалізації багатьох проектів, що фінансуються венчурними фондами в Україні, ще не закінчився, тому оцінювати результати діяльності цього сектора в цілому у даний час недоцільно. Проте перелік інвестицій венчурних фондів в Україні свідчить, що інноваційна діяльність протягом останніх років не є об’єктом їхньої першочергової зацікавленості.

До основних чинників, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в нашій країні, можна віднести:

- відсутність економічної зацікавленості більшості суб’єктів господарювання у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня;

- відсутність оптової торгівлі засобами виробництва;

- відсутність належного ринку цінних паперів;

- слабка конкуренція на внутрішньому ринку інноваційної продукції.

Сьогодні в Україні успішно розвивається Western NIS Enterprise Fund. Сумарні

інвестиції фонду становлять приблизно 77 млн дол. США. Вони розміщені у 24 компаніях, які є лідерами у своїх галузях (кондитерська компанія «АВК», «СВК», «Троянда», компанії «GОС», «Вітанта», «Євромрат», «Світанок» і ін.). Фонд дає компаніям капітал, для того, щоб виділитися і змінити форму управління на корпоративну. Його основним напрямом є орієнтація на довгостроковий приріст акціонерного капіталу і високу якість продукції.

Останнім часом на вітчизняному венчурному ринку спостерігаються значні позитивні зрушення: одна із зареєстрованих компаній в Україні – ТЕХІНВЕСТ внаслідок добре продуманої стратегії успішно вийшла на міжнародний ринок венчурного капіталу. Ця компанія планує такі найважливіші заходи з розвитку інноваційного підприємництва в Україні:

- підготовка і проведення Всеукраїнського конкурсу високих технологій;

- створення разом із Тімом Дрейпером Технологічного венчурного фонду DFJ Nexus з бюджетом 100-150 млн. дол. для фінансування високотехнологічних компаній на ранніх стадіях розвитку;

- організація разом із провідною технологічною установою (ВНЗ чи інститутом НАН України) Технологічного центру на 1 тис. робочих місць для інженерів та науковців;

- проведення щорічних презентацій українських наукомістких технологій в США. Так, в 2005 р. сім проектів вітчизняних хай-тек-компаній у сфері ІТ-технологій, нанотехнологій та енергетики, відібраних на Всеукраїнському конкурсі високих технологій, викликали значний інтерес серед американських венчурних інвесторів.

Отже, хоча венчурне підприємництво в Україні перебуває на початковій стадії розвитку, але в той же час воно має перспективу росту, щоб зіграти роль каталізатора подальшого розвитку інноваційного бізнесу. Для цього потрібно активізувати розвиток фондового ринку, оскільки його капіталізація в Україні досить незначна, ухвалити на законодавчому рівні Закон про венчурні компанії, а також підвищити кваліфікацію фахівців в інноваційній сфері, які б змогли забезпечити ефективне управління венчурного бізнесу.


Другие страницы сайта


Для Вас подготовлен образовательный материал Стан фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств України